Не хрестиком єдиним: Як мило змінило українську традицію вишивки (ФОТО) – Новини Хмельницького
П’ятниця, 20 Травня
Shadow

Не хрестиком єдиним: Як мило змінило українську традицію вишивки (ФОТО)

Не хрестиком єдиним: Як мило змінило укр…

П’ять років тому писанкарка з Хмельницького Світлана Делікатна вирішила зберегти особливості вишивки, що притаманна Поділлю, і дотепер збирає усі, бодай ледь вцілілі з часом сорочки. Напередодні Дня вишиванки Depo.Хмельницький дізнавалося, як хрестик втіснив традиційні українські типи вишивка, і до чого тут ми

Найціннішим Світлана Делікатна вважає той енергетичний посил, що люди вкладали в сорочки. Вона одразу зауважує, що ніколи їх не вдягає, а реставрує і показує вишивальщицям, аби ті зберегли й продовжили традиції автентичної вишивки. Жінка переконана: якщо зараз не спитини процес зникнення, то вже за пів століття ніхто й знати не буде як виглядала давня сорочка.

“Я майже не вишиваю, але, торкаючись давньої сорочки, відчуваю величезну енергію, що надає, справді, силу,” – каже мисткиня. Розпочинала ж колекцію вона з досить прагматичною ціллю – хотіла в кращому антуражі представляти свої писанки. Так писанкарство привело до ще одного захоплення.

Світлана розповідає, що відносно нова техніка вишивки, хрестик, фактично витіснив усі притаманні власне українцям шви, яких нараховувалося щонайменше як 240. І це вважає своєрідним надбанням індустріалізації. “Як хрестик з’явився? Завдяки господарському милу. Напикінці XVIII стоіття існувала миловарня Брокара, який продавав селянам мило, яке було загорнуте в папір на якому були хрестиком намальовані трояндочки. І от звідти у нас на сорочках з’явилися трояндочки”, – розповідає історію колекціонерка. 

Світлана каже, що два мистецтва, писанкарство та вишивка, дуже тісно переплітаються на Поділлі, і хоч сама вона – напівбілоруска, душею прикипіла до української автентики і творчості. Жінка наголошує, що давня українська вишивка загалом здебільшого тяжіла до гладді, але чи не в кожному селі була своя техніка. Що ж до кольорів характерних для того чи іншого краю, то все теж дуже банально: які нитки і фарби були найбільш доступними – такі й переважали.

“Подільська вишивка дуже стримана в кольорах. Техніка виконаннь – низь та хрестик, який прийшов до нас двісти років тому, дуже багато гладі, – розповідає Світлана Делікатна. – Коли я цим захопилася, зрозуміла, що подільську сорочку треба рятувати, тому що її майже не збереглося.”

Світлана Делікатна– членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України. На виставці, що розгорнулася в обласному науково-методичному центрі культури і мистецтв у Хмельницькому, представлена лише третина приватної колекції хмельничанки.

Нинішню експозицію “Обереги. Традиції краси” жінка збирала понад п’ять років. Загалом у неї є близько сотні унікальних сорочок кінця XIX та XX століть. Дати рахує за останніми власниками, а не за часом виготовлення, бо, каже, майже усі вишиванки передавалися з покоління в покоління, і люди самі не знають роки їхнього створення. 

“Найунікальнішою, певне, є сорочка з голубою вишивкою, такою нетиповою для Поділля, – каже мисткиня. – Це сорочка одного села – Адамівки: такий стиль і колір притаманний тільки там і є винятком для нашого краю. Та й вишита вона машинкою наприкінці XIX століття.”

Окрім сорочок, що дійшли до наших днів у гарному стані, є в колекції і вироби, що потребують реставрації. Світлана запевняє, що збирається поповнювати свою колекцію, допоки буде можливість придбати сорочки, адже з року в рік їх залишається все менше.



ВІД MY.UA


ВІД LUCKYADS


ВІД ads2.bid


Від Giraff


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.